Чи місто Нью-Йорк варте спасіння?

Автор статті-Даніель Патрік Велч
Переклала Жанна Рогальська

Ось і літо.  Задушливі піщані шторми Багдаду вкривають усе блідим жовтим пилом. Між тим, повернімось до штабу імперії, де снодійний ефект збірки літніх фільмів знову заколисує американців, нашу переривчасту увагу та свідомість, що затихли у самозадоволенні, на противагу душачим піщаним шумерським завіям. Розслабся та насолоджуйся попкорном у штучній бульбашці, надутій з бензину та кондиціонерного благословення, яка зовні вже виказує ознаки розриву.  У цій атмосфері дебютує «Бетмен починається» і хоча жодна комічна антиутопія не може повністю охопити похмурих масштабів занепаду Америки, хворобливий підхід Крістофера Нолана є більш ніж просто фантазією.  

Кожна спостережлива особа помітить підтекст приреченості правлячої верхівки Готему. Злочинна влада, навіть на своїй висоті, є надзвичайно вразливою- принаймні у Магії Кіно. Тримаючи усі гілки влади у своїх руках, бандитна еліта Готему глибоко уразила кожний рівень соціальної системи і наповнила її найманими віслюками та м'ясниками, що реагують лише на гроші і владу  та необмежене зловживання обома до такої степені, що простим громадянам залишається лише щулитися зі страху. Врятувати  вироджений Готем від себе, незважаючи на усі перешкоди, випадає супергерою, районному прокурору та єдиному незадіяному копу.

Паралелі з бушівською Америкою є безпомилковими. Контролюючи усі три гілки уряду, задоволену, блазнюючу пресу та американців, надто заляканих, недолугих чи задурманених, щоб думати, блок Буша, здавалось би готовий звести свій картковий будиночок аж до небес. Ще гірше те, що  штукарі з партії «оппозиції» виступали на всіх головних каналах, запевняючи стомлені маси Готему, що вони б вчинили по іншому: Бушу  треба було прислухатись до генералів, які радили йому набрати більше військ. До мене дійшло: я був проти цієї війни взагалі, але їй треба було б бути навіть більшою.
Еге? Чи Гарі Олдмен єдиний звичайний незадіяний громадянин? Хто здатен переварити цю дурість?

Однак не все так гладко у ганстерів, що блукають готемськими коридорами влади, про що трохи пізніше. Один з нових ворогів приносить з собою навіть цікавіший момент. Ліга Тіней вирішує, що Готем неможливо врятувати і його треба знищити. Хаос, що послідує за цим, знищить чарівність Готему раз і назавжди і дозволить чомусь новому і чистішому з'явитись на його місці.

Грандіозна проникливість цієї глибокої аналогії є те, що аргумент над тим, чи Готем неможливо врятувати відбувається лише між Бетменом та його ментором, що обернувся на смертельного ворога в обличчі Лаяма Нісона. В той час як Готем живе своєю щоденною рутиною, прогнившою до самого коріння, ніхто у бульбашці не знає, що дебати зрушились поза межі обтяжливих найменших дрібниць того, що вважається життям у Чреві Потвори.

Так само, американці дозволяють собі бути задурманеними трагічним помпезним видовищем теле«новин», досліджуючим тонкі деталі приватного життя Майкла Джексона і одночасно ігноруючим брехливого дурного президента і безперервні злочини необраного правителя, що якимось чином тепер тримає владу при собі. Балакаючі голови не припиняють теревенити  про те

чи є коментарем  Діка Дурбіна порівняння концтабору у Гуантамо з нацистськими. Не зважайте на факт, що історичні аналогії завжди неправильні за визначенням; єдині «точні» аналогії є математичними: 1 до 2 має таке ж відношення як 2 до 4 і т. д. Справжній гріх Дурбіна був у висвітленні світу поза бульбашкою, де американців не завжди бачать як Білих Капелюхів.

Американці живуть веселі такі, не підозрюючи ту ненависть, наростаючу  на чотирьох вітрах і за сьома морями. Іноземці, такий винятковий, але ще досі людский вид неамериканців, не поділяють ті ж самі ілюзії. Одного дня нам прийдеться прокинутись в реальності того, що дебати вже давно вийшли за межі нашого вузького світу наречених втікачок і стерильних безкровних війн. Без схваленого фільтру, усі ці жахи бачиш у іншому світлі- світлі дня, світлі правди- аніж тому, що підтримується американськими миротворцями. Гуантамо, знищення Фалуї, знущання у Абу Граїбі і Баграмі( так, знущання, а не зловживання, як евфемістично проштампували  коментатори американської преси, ніби мучителі були поганими батьками, яких треба було б вдарити по руці Відділу у Справ Дітей)… Усі ці образи неясні тим, хто у бульбашці, ясно вибудували чітку картину для тих у світі, що заглядають усередину, образ цькуючого, безконтрольного, жорстокого суспільства із зграєю небезпечних, помішаних на владі лунатиків у керма Корабля Держави.

Оскільки у мене завжди є перевага перекладу моїх творів, у мене існують контакти в десятках країн довкола світу, що нагадують мені правду про те, що американська схильність до самообману хитається на краю прірви. Ця, як і інші бульбашки, є такою ж тонкою, як і прозорою. Моя дружина та я спостерігали із жахом, як наші іноземні друзі відреклись один за одним, покидаючи усиновлену Америку на початку такого похмурого провидіння. Вибори, здавалось, були останньою соломинкою, бо навіть янкіфіли розпачливо бажаючи пробачати людям та засуджуючи свій уряд в решті решт здались. «Ви самі по собі»,- здавалось, промовляли вони- і хто може їх засуджувати, коли повстало дуже реальне питання (поза розумінням більшості американців) того, чи можна врятувати Готем.

Однак, так як і для Готему, не все складається добре для Буша, його распутіна Карла Рова та братерства брехунів, злодіїв, махлюїв та демагогів. Відчувається, що щось не так, у корні не так в чітко розписаному бульбашиному світі Буша, глибоко відчувається, що «тому»прийшов кінець, чим би «то» не було. Для тих впертюхів, що досі сумнівались у цьому, відчутна паніка прокотилась по країні недавно у шепотах з одного узбережжя до іншого і вразила усіх, починаючи з лібералів аж до комуністів, тоді, як Верховний Суд успішно скасував приватну власність у серці капіталізму. Муніципалітети тепер можуть захоплювати приватні оселі, щоб розвивати приватний бізнес.  Шлях проторовано (так, я це розумію буквально) для благословенної монокультури конвеєрного пекла, одного відрізка дороги з Гоумдіпо за Волмартом та іншим з надокучливими громадянами, яких вибульдозують геть (і так, це теж в буквальному смислі).

Недарма СНН/Галеп опитування підтверджує, що американці «назагал у  страсі»; бідний Джиммі Картер: якби він лише використовував  Тевтонічний Фанк замість голубої французької  «збентеженості», люди може б слухали його вже тоді. Незважаючи на торбу злих жартів Рова, люди досі непереконані, що Соціальна безпека спрацює на збагачення Вол Стріт. Робочий клас Америки і молодь у меншині доводять, що вони набагато розумніші ніж планувальники Пентагону та їх наємні рекрутники розраховували. Болтон ображено, так як і карикатуру, якою він є,  тоді як падаючі числа збільшують вічно зростаючі тріщини у фасаді Буша. Чи досить є достатнім? Чи гнів коли небудь вибухне і громадяни Готему повстануть з цього приводу? А може Готем не врятувати? Говір про імпічмент зростає тоді як меморандуми Даунінг стріт просочуються крізь вогняну стіну американського забуття. Звичайно, імпічменту аж ніяк недостатньо для військових злочинців цієї величини, але це важливий початковий пункт для розрахунку, що має надійти, якщо раціональність має переважати. Мізки Буша набирають розмаху й злісна та незаконна рука Рова на важелях влади наближається так повільно до світла. Як певний герой викинутого гостя у мультику «Американський Тато», Ров виступає в другорядній ролі злого священника, одна присутність якого заморожує акваріум, який спалюється в церкві та перетворюється на зграю кажанів, коли його «роботу завершено». Мультики можливо не впливають на державну владу, але гей: як смішно- то смішно.

Назовні бульбашки легше знайти яскраві плями. Латинська Америка, вдячно, у повному розпалі повстання, як ніколи за останні 25 років. Венесуельська революція Х'юго Чавеза зараз на нововідкритих нафтових родовищах, забезпечуючи або мрію використання об'ємного нафтового багатства країни на користь бідних, чи вторгнення США- але не того й другого . Випадково, заохочення до купівлі Сітго  і підтримувати стратегію Чавеза є цікавою та обіцяючою інтернет- кампанією. І європейські голосуючі були не вражені перспективою глобалізму Нафти та відкинули неоліберальну схему у вирішальних опитуваннях у Франції та Нідерландах.

Висловлюючись супроти всілякої надії, звичайно, що улюбленці Буша не чутливі до самосумніву. Ліванець у магазині на розі говорить, що навіть Буш не такий дурний, щоб починати війну з Іраном. Але дурний, нагадую йому, тут ні до чого. Бушівські працівники мали добре відчуття, щоб збудувати його базу серед фанатиків-фундаменталістів Кінця світу. Такі ж байдужі до здорового глузду і критики, як і їх бездумний безстрашний лідер, ці небезпечні психи так переконані, що вони роблять Божу справу, гадаючи, що можуть зробити то краще за Нього. Ці божевільні дійсно шукають біблійного червоного тільця для принесення в жертву на Храмовій горі. Бідні ізраїльтяни, яким випало бути з цими армагедонськими християнами- фашистами. Єдина потреба цих пришвидшувачів Розриву у існуванні Зіону взагалі є те, що його може поглинути вогняний клубок, коли їх, Вибраних, покличе їх творець. З такими друзями, кому потрібні вороги? У цьому світлі, ще більше зрозумілим є те, що вони готові піти на ризик, як решту нас поглине вічний вогонь.

Але справжня причина Великого питання є тою ж причиною, чому нацистська аналогія Дурбіна невдачна. Будь-яка високомірність має бути покарана падінням. Рим полетів, нацистам завдали поразки, у стратегічному та військовому плані  змусили під дулом кулемету захоплючих сил витворити «нове» суспільство – без армії чи імперських амбіцій. Поранена гордість є малоімовірно видом крику, необхідним Америці, хоча божевілля правлячої банди може бути достатньо, щоб принести вдосталь спустошення для надання уроку. Незавершені поразки є небезпечні і не дають пам'ятних уроків. Призупинена реконструкція ніколи не могла змінити рабократію, створюючи на заміну сто років линчування, Клану і найбільшої хвилі домашнього тероризму в історії США. Так що ж станеться? Чи може Готем врятувати себе? Лише час покаже чи прокинуться американці і врятують Бетмена та чи може будуть свідками порятунку Ліги Тіней та Лаяма Нісона.  

2005 Даніель Патрік Велч.
Дозвіл на передрук надається з визнанням і посиланням на сайт: danielpwelch.com.

Письменник, співак, лінгвіст та активіст Даніель Патрік Велч живе та пише у Салемі (штат Масачусетс) зі своєю дружиною Джулією Намбалірвою- Лугуд. Разом вони очолюють Грінхаузьку Школу  greenhouseschool.org

Веб-сайт автора :danielpwelch.com, де можна переслати та опублікувати цю та інші статті у перекладі у більше ніж 20 мовах.  

Про перекладача

^  Top  ^

Уелч проживає в місті Салем, штат Массачусетс, США, разом зі своєю дружиною Джулією Намбалірва-Люгуд. Вони керують школою Грінхаус. Попередні статті можна знайти в Мережі, список надається на прохання. Автор виступав по радіо [прослухати інтерв'ю], його статті також транслювались. Якщо ви зацікавлені в ретрансляції аудіо, зв'яжіться з автором. Деякі статті перекладені на іспанську та французьку, переклади на інші мови в роботі (допомога в перекладах буде прийнята з вдячністю). Уелч володіє декількома мовами і може дати інтерв'ю французькою, німецькою, російською та іспанською (також по телефону). Детальніша інформація на сайті danielpwelch.com.