Окупація: наш подарунок світові
або

як Америка може вигадати від падіння долара

Деніел Патрік Уелч

Як письменник, я не завжди можу визначити, коли  внутрішня розмова закінчуються, і роздуми продовжують своє життя на папері. Більш того, Інтернет перетворив роботу письменника на одну велику розмову, щось на кшталт хіп хопа, в якому письменники підкидають один одному думки й матеріали, задають напрямок чужим думкам, обмінюються ідеями, безперервно підлатуючи та підсолоджуючи свою лірику. Можливо це не найкращий вступ, чи невдала спроба виправдатись за запозичення. Так, так, але ж я не працюю на Нью-Йорк Таймс чи десь там. У будь якому разі, стаття, яку я прочитав, змусила мене замислитись. Насправді, це була і не стаття, а так, розмова, завдяки якій дехто прислав мені статтю. А якщо краще подумати, то це була і не та розмова, а інша, пригадую, вона відбувалась… але ж ви мене зрозуміли. Як я вже казав, я не завжди розумію, коли закінчується одне і починається інше.

Що б там не було, в Інтернеті я вправі безмежно використовувати синергію лінків між сайтами. Фрагмент статті письменника з Єгипту, Саміра  Аміна, якого більшість американців мабуть не і знає, привів мене до оригіналу його “Американської ідеології”. Стаття змусила мене замислитись… чи, як я вже казав, задала напрямок низці моїх думок.

Я роздумував про падіння долара, про те, як це сприятливо для американського експорту, чи було б сприятливо, було б що експортувати. Так, так, я веду про нездатність, або небажання американців розвіяти ковбойський міф. Саме цей міф становить більшу частину американського експорту, від кіно до моди і далі, до світового домінування. Бачите? Я знав, що зможу викликати у вас вільні асоціації. Залишайтесь зі мною. Мова йде не тільки про американців, увесь світ заражений ковбойськими штучками: це і позерство крутих мачо, і поблажливе поплескування по спині, й образи хвацьких хлопців із реклами Мальборо. Але, як красномовно зазначив Амін, при цьому забутий принципово важливий момент. Логічною антитезою ковбойському міфу є не злочинці, не прості фермери, не Закон, але, зрозуміло, індіанці. Як і крах рабовласництва, витиснення та винищення місцевого населення є центральною лінією американської історії. І цей “американський експеримент” був би неможливий, якби не вторгнення європейців, завоювання та геноцид корінного населення американського континенту. Насправді, не так уже далеко зайшов би Амін, якщо б назвав це загальновідомим фактом.

Майже ніколи не пригадують, як мужні поселенці перетворювались у монстрів, які перевершили навіть нацистів. Свідомість захищається від цього факту,  і неминуча сліпота, яка отруює мозок, заразила навіки світосприйняття Америки. “Розуміння”, спроби виправдати, ігнорування наймерзенніших проявів цього первісного злочину прирекли жертв сліпоти  на вічне нерозуміння очевидних історичних паралелей - наслідків цього злочину.

Подобається це вам чи ні, але ми все переглядаємо повтори нудного фільму і не можемо переключитись на інший канал. То чому б не визнати, що ми, американці, на щось таки здатні, в нас є що експортувати, є що запропонувати світові. Джордж Карлін після війни у Затоці непогано пройшовся по тому, в чому Америка неперевершена, але він застрягнув на "залишати великі дірки в інших країнах". Звичайно, британці можуть скиглити, що вони дійшли до цього першими і були найкращими, але янкі винайшли і декілька своїх власних штучок. Крім того, британці запозичили свої методи у стародавнього Риму, чи у Чингізхана, чи бог знає в кого ще. Так що американці теж можуть претендувати на оригінальність. Будь яка колонізація має хоч декілька фундаментальних ознак цієї огидної, і неприкрито-егоїстичної міфології. Загарбники зі своїми аванпостами тепер звуться "піонерами", шляхетними шукачами пригод,  які переборють труднощі, втікають від релігійних переслідувань, щоб заселити (і, звичайно, “приручити” місцевих дикунів) та завоювати. І ще, землі – це “завжди” “пусті”, “незаймані” землі, виживання там під великим сумнівом (місцеві елементи та інші незрозумілі речі) і було б неможливим, якби не  безмежна хоробрість і стійкість мужніх людей, які, так само “завжди і незмінно”, виступають знаряддям європейсько-американської “Визначеної Долі”- вбивство по Божому замовленню - як я це розумію.

Майже смішно (хоча не зовсім, забагато було крові), але навіть ті, кому не все одно, не помічають іронії: люди, яких у свій час "витіснили", здається вижили і непогано влаштувались (хіба білі люди були такими вже тендітними та зголоднілими після холодних європейських зим?); в той же час "елементи", від яких вони потребували захисту, були корінним населенням, саме тим, яке вони, у свою чергу, витіснили. Жертви геноциду, “завжди і незмінно” (від цього вже стає нудно), вдаються до демонічної тактики в нерівній боротьбі зі значно переважаючими військовими силами завойовників. "Не рипайся, коли я в тебе цілю! " - оце Божою волею Джентльменське правило (знов без іронії) для жертв, які (“без виключення”) не те що не джентльмени, але й навряд чи належать до того ж  людського (?!) роду.

Так, дуже неприємно це казати, навіть по-садистські, як ножем (чи правдою) по очах, але скільки заяложеної брехні! Саме європейські завойовники винайшли скальпування, зовсім не індіанці. Армії білих "поселенців" ("піонерів", "дослідників"- називайте їх як завгодно, всі ці каламбурники вже мертві) були одними з перших постачальників зброї масового ураження. Їх ковдри, заражені віспою, визвали б люту заздрість у відправників сибірської язви . Можливо Коліну Пауелу було б краще отаку ковдру в ООН притягти, замість своєї маленької дурненької пробірки.

Але ковдри - це ще не все. Найулюбленіший метод загарбників (після того, як вони змушені визнати, що на "пустих" землях живуть якісь “елементи”) - це згуртувати туземців у гетто, резервації, "бантустани", анклави (тут словник такий багатий, як у ескімосів для снігу). Потім вони, звісно, голодують, доступ до життєво важливих ресурсів закритий, чи залежить від милості окупантів. Якщо вам пощастить в окупаційній лотереї, ви зможете залишити всю брудну роботу "касті" тутсі чи мулатам.

Отже слухайте, люди всього світу: декілька нескладних уроків -  і ви теж зможете завойовувати й підкоряти як ваше серденько схоче (тільки з початку в нас запитайте, ми ж не хочемо ще й вас завойовувати). Якщо таке вам до вподоби, давайте назвемо це "запозиченим сценарієм". Відкиньтеся, розслабтеся та осудливо щось там покрякуйте, поки ваш сценарій спрацьовує неначе чарами,  похитуючи головою проливайте крокодилячі  сльози над цими дикунами, що ніяк не можуть кинути свої гріховні звичаї. А ще - десерт: вам не раз доведеться до них повернутись (порядок установити), звісно, з наростаючою брутальністю,  й кожен раз ви будете "миротворцем". Підказка: завжди призначайте..., пробачте - "обирайте", звісно, при крайній необхідності, найжалюгідніших, найбрутальніших і найкорумпованіших покидьків, щоб створити ситуацію, коли ваш миротворчий візит буде просто необхідним (і, безумовно, отримаєте неабиякий зиск).

Звичайно, не так усе просто, але якщо ви знаєте історію, вам неважко буде пригадати зразок для наслідування. Не хвилюйтеся - більшість перемре з голоду (бантустанізація - наш метод!), зводячи нанівець переваги непристойного рівня народжуваності серед  мешканців  "пустих" земель. У цьому всьому є ще один дуже корисний момент (але будьте обережні, не доводьте до гротеску): пізніше, коли більшість з них перемре, ви зможете заробляти неабиякі гроші на туристах, показуючи загони, де кілька з них ще й досі живе і, з превеликим сумом, розповідати, як ото ж вони самі про себе не турбуються, і як ваша "милостива" окупація полегшує їм життя.

Так, є досить багато очевидних методів, їх навіть не треба нагадувати. Ой леле, а саме головне: не забувайте про угоди та конвенції! Пам'ятайте: ви несете аборигенам цивілізацію - оце ваша найефективніша зброя з арсеналу Великої Брехні. Західні закони завжди кращі ніж ті пустощі, що дикуни повигадували до вашого явлення на пусті землі, так будемо використовувати цей метод розсудливо. Він приємний тим, що (крім усього іншого) допомагає заморочити їм голову. Чітко й голосно поясніть, що ви їх вчите гарно поводитись, потім дайте їм підписати угоди, яких ви самі й думки не маєте додержуватись.

Більш того, ви ж знаєте "правило закону": як партійці Оруела, що самі вирішують, коли порушувати правила, ви вже надто цивілізовані, щоб додержуватись законів, з Божою допомогою встановлених для дикунів. Навіть так: чим менше у вас намірів додержуватись угоди, тим більше ентузіазму треба проявити щодо її підписання. Називайте це як хочете (чи "правилом закону", або чимось на зразок "демократії", сприятливої для вас - завойовників, або для білих землевласників, чи "ринковою економікою", “вільним ринком”... що вам більше до вподоби), але завжди майте під рукою шляхетну ціль, заради якої ви - "піонери" - стільки пожертвували... причепіть бантик та назвіть усе це “подаруночком”.

З певних причин, расизм не тільки дуже помічний, але й просто необхідний. Меланін - це якби нафта навпаки: чим більше його маєш, тим менше ти вартий. Нажаль, як і нафта, він не всюди є. З цього ви розумієте, чому ірландців символічно зробили чорними, перехрестивши в "європейських негрів", хоча вони, мабуть, найбіліший народ у світі. Африканці розповідають, у Британії їх називали "підкопченими ірландцями" (дуже дотепно - вбиває двох зайців зараз). Расист в моїй власній родині називав ірландських католиків "ніггерами навиворіт", і тільки після Емансипації (коли додаткові білі були потрібні, щоб компенсувати кількість усіх цих нових громадян) американська бюрократична машина перепису перестала відносити ірландців до "небілих".

Але я відволікаюсь від теми? Не суть важливо. Чорні вони від природи, чи ні, завжди доручайте найкорумпованішим з місцевих лідерів прикривати, згладжувати брутальність захватницьких сил. Говорять, прихильник сегрегації Джордж Уолліс, на смертному одрі, покликав Джессі Джексона. Вважаючи свою реформовану популістську програму не такою вже далекою від Джексоновської (чи може розкаюваний грішник так на небо захотів, хто знає?), він радив святому отцю не надто ускладнювати свої проповіді: "Травка має буде низенька, щоб кози діставали."

Дуже, дуже добра порада. Завжди, в першу чергу, підкреслюйте  найдрібніші помилки (цим можна й обмежитись) та порушення тих, хто здійснював останню акцію насильства бантустанського типу. Тут американці трохи губляться: надто часто жорстокість доводила до жалкувань з приводу результату, який безглуздо називали "громадянською війною", "конфліктом інтересів", "насильством чорних проти чорних" (останнє - це перл. Я і досі жалкую, що ніхто не відчув іронії у моїх лементуваннях з приводу "насильства білих проти білих" на Балканах). Головне, щоб ніхто не побачив несправедливості, яка є основою й початком ваших дій. Також не допускайте появи "великих ідей", пам'ятайте: тільки Ваші  власні "великі ідеї" мають право на існування (див. вище: "демократія" тощо), інакше будете мати мороку з усілякими "червонуватими", які тільки  народ будоражать.

Так, усі ці трюки досить помічні, але пам'ятайте: справжній "американський трюк" (принаймні у часи першої європейської колонізації) полягав у тому, щоб потреби в таких хитрощах і не виникало. І, звичайно, "Господь розбереться, де свої, а де чужі". Залишкові прояви рабовласницького мислення також мають до цього відношення, але вони більш складні. Якщо, з якоїсь причини, вам не вдасться  винищити достатньо аборигенів (а для сучасних імперіалістів це стає все важче, існують певні вимоги, які змушують окупантів вдавати ніби є така річ як "гуманна окупація"), якщо надто багато їх залишилось, знайдіть спосіб і це повернути на свою користь. Використовуйте третіх осіб, так - провокуйте, та хоч підтасовуйте - ніхто роками не здогадаються, пригадайте історію "Стейкнайфа" (Фредді Скапатіччі) у північній Ірландії. До того ж ви завжди можете покластись на регулярні війська, що стріляють у дітей - це ж справжня армія, "правило закону" саме для неї, а тим часом ваші агенти можуть працювати за сценою. Так, так, треба скоріше записати все це, щоб зберегти для історії.

Нацисти показали себе досить розумними, коли йшлось про трофеї Шлімана, те ж можна сказати і про росіян з їх Ермітажем, але ж подумайте: чому іракці до цього не дійшли, адже дещо зі скарбів було з їх країни? Це тільки я всім цим переймаюсь, чи таки думки вже у повітрі? Мабуть, треба таки все це записати, часу надто мало залишилось. Життя мільйонів залежить від розуміння цих речей. Так, я вже і раніше цитував Пола Саймона, але зважте, якщо сорочка по мірці... краще не скажеш: "Не думайте, Далеко від домівки, Не бути вам такими,  Веселими й безтурботними"...

© 2003 Деніел Патрік Уелч. Передрук дозволено.

З англійської переклав Ігор Забута
proz.com/pros/51086

^  Top  ^

Уелч проживає в місті Салем, штат Массачусетс, США, разом зі своєю дружиною Джулією Намбалірва-Люгуд. Вони керують школою Грінхаус. Попередні статті можна знайти в Мережі, список надається на прохання. Автор виступав по радіо [прослухати інтерв'ю], його статті також транслювались. Якщо ви зацікавлені в ретрансляції аудіо, зв'яжіться з автором. Деякі статті перекладені на іспанську та французьку, переклади на інші мови в роботі (допомога в перекладах буде прийнята з вдячністю). Уелч володіє декількома мовами і може дати інтерв'ю французькою, німецькою, російською та іспанською (також по телефону). Детальніша інформація на сайті danielpwelch.com.